Ms Maryna Psychologist Hurghada

Ms Maryna Psychologist Hurghada
Psychologist & Art Therapist
Key Experience:
​Psychologist- 1 year
Kids Club- 4 years
Tutor- 3 years

🧠 🖍️Арттерапія перед школою для першачків (5 адаптаційних творчих вправ перед школою)Школа - це не завжди легко, і тут н...
20/08/2026

🧠 🖍️Арттерапія перед школою для першачків

(5 адаптаційних творчих вправ перед школою)

Школа - це не завжди легко, і тут нам на допомогу приходить арттерапія та гра.

Запропоную комплекс вправ,щоб дитина не лякалась шкільної життя та адаптація минула набагато легше. Звісно, Ви можете адаптувати ці вправи під індивідуальні особливості дитини:

– Якщо дитина з радістю малює — використовуйте образотворчу форму.
– Якщо дитина відмовляється — запропонуйте ту ж тему у форматі гри, руху або гри з предметами.

✏️ 1. Знайомство зі школою
Ціль: Зменшити тривогу перед новим простором, допомогти "привласнити" школу як щось знайоме.
🔸 Візуальний варіант:
Малюємо серію простих картинок: гуляємо біля школи і малюємо «Що я бачив/ла біля школи», «Що було цікавим», «Що мене здивувало».
🔹 Ігровий варіант:
Гра: "Знайди це у школі"
Після прогулянки/фото-огляду запропонуйте дитині картки або реальні предмети (ключ, дзвінок, парта, сходи, дошка) — і грайте у “віднайди відповідність” + опиши, що це і як ним користуються.
🐻Також підійде рольова гра з іграшками: ведмедик приходить у школу вперше — що він бачить, чого боїться?

🎒 2. Що в моєму рюкзаку
Ціль: Підготувати дитину до шкільних рутин через знайомство з предметами та їх функцією.
🔸 Візуальний варіант:
Малюємо рюкзак і в ньому речі. Обговорюємо, для чого кожна річ потрібна і для чого.
🔹 Ігровий варіант:
Гра: “Збери рюкзак”
Справжні речі або їхні іграшкові копії викладаються на стіл. Дитині треба зібрати рюкзак для школи/пригоди. Обговорюємо: навіщо кожен предмет, чи щось забуто, як реагувати, якщо щось загубилося.

📖 3. Що робити, якщо… (соціальні ситуації)
Ціль: Підготувати до найбільш хвилюючих побутових і соціальних ситуацій.
🔸 Візуальний варіант:
Малюємо короткі комікси або сюжетні малюнки:
– «Я не знаю, куди йти»
– «Я хочу пити»
– «Я загубився»
– «Я хочу знайомитися»
🔹 Ігровий варіант:
Гра: "А що б ти зробив, якби…"
Моделюємо ситуації з фігурками, тваринками або тілесно (рольова гра):
– Мама – вчитель, дитина – учень.
– Граємо сценки, варіанти рішень.
Можна використати картки з емоціями або діями для полегшення.

🧍‍♀️ 4. Я — школяр
Ціль: Поступове прийняття нової ролі та соціального статусу.
🔸 Візуальний варіант:
Малюємо себе у школі: за партою, на уроці, на перерві. Хто поряд? Як виглядаєш?
🔹 Ігровий варіант:
Гра: “Приміряємо роль”
– Дитина вибирає костюм або атрибут школяра: портфель, форма, бейджик.
– Граємо у школу з іграшками або дорослими.
– Можна зробити “посвідчення школяра” — вирізати фото, підписати ім’я.

📌 Добре спрацьовує, якщо дитина бере на себе роль учителя для іграшок.

🔤 5. Грай з буквами та цифрами
Ціль: Зниження страху перед абстрактними знаннями, підвищення мотивації до навчання.
🔸 Візуальний варіант:
Малюємо букви і цифри як фантазійних істот, у кольорах, як частини історій.
🔹 Ігровий варіант:
Гра: “Букви і цифри оживають”
– Вирізані літери/цифри стають героями: кожна має ім’я, характер, звук.
– Руханка: “знайди всі букви, які мають ніжки”, або “цифра, яка любить стрибати”.
– Створіть із дитиною “алфавітну історію” – наприклад: “А” пішла в школу і зустріла “Б”.

Не наполягайте на малюванні. Якщо дитина уникає образотворчої діяльності — це не опір, а форма захисту або втома. Гра — природніший інструмент адаптації.

👉 Усі ці вправи — про створення внутрішньої безпеки. Тому важливі не ідеальні результати, а простір, де дитина може проявитись, бути почутою й отримати підтримку.
Всім гарного літа перед школою!

Вікторія Назаревич
Nazarevich ART

Art@Polly_Dunbar

«ТИ Ж У МЕНЕ СОНЕЧКО…» А ПОТІМ ДИТИНА ПРИХОДИТЬ У САДОЧОК І ДІЗНАЄТЬСЯ, ЩО СОНЕЧКО — НЕ ОДНЕМи дуже любимо своїх дітей. ...
17/08/2026

«ТИ Ж У МЕНЕ СОНЕЧКО…» А ПОТІМ ДИТИНА ПРИХОДИТЬ У САДОЧОК І ДІЗНАЄТЬСЯ, ЩО СОНЕЧКО — НЕ ОДНЕ

Ми дуже любимо своїх дітей. І цілком природно, що для мами її дитина — найкраща, найгарніша, найрозумніша, найулюбленіша.
«Моє сонечко».
«Моя принцеса».
«Мій найкращий хлопчик».
«Ти у мене найрозумніший».

У цих словах немає нічого поганого. Навпаки — дитині надзвичайно важливо рости у відчутті, що її люблять, приймають і цінують. Але одного дня це маленьке «сонечко» виходить із затишного сімейного світу і вперше потрапляє у великий соціальний простір.

У дитячий садок.

І саме тут може відбутися дуже важливе відкриття: виявляється, сонечко — не одне. Є ще інші діти.
І вони теж хочуть бути першими.
Вони теж хочуть ту саму машинку.
Ту саму ляльку.
Те саме місце поруч із вихователем.
Вони теж можуть сказати: «Я хочу!»

І раптом світ, який до цього здавався дитині досить простим і зрозумілим, починає змінюватися. До садочка дитина могла жити у світі, де дорослі значною мірою підлаштовувалися під неї.
Якщо вона хотіла їсти — їй давали їжу.
Якщо хотіла спати — вкладали.
Якщо хотіла іграшку — часто її отримувала.
Якщо щось не подобалося — дорослий міг швидко прийти на допомогу і змінити ситуацію.
А головне — вдома дитина була особливою, для мами вона єдина, для тата — найулюбленіша, для бабусі — взагалі «найкраща дитина у світі». І раптом вона потрапляє в групу, де таких «найкращих» ще п'ятнадцять чи двадцять.
І кожному потрібно приділити увагу.
Кожного потрібно вислухати.
Кожному щось потрібно.

І тут дитина вперше дуже гостро зустрічається з одним із законів соціального життя: інші люди теж мають бажання.

Для дорослого це очевидно, для маленької дитини — зовсім ні.
Вона може щиро не розуміти, чому не можна просто взяти іграшку, яку вона хоче: «Але я хочу!», і для неї це дуже вагомий аргумент. Вона ще тільки вчиться розуміти, що між «я хочу» і «я можу» існує величезна відстань.

Що інша дитина теж може хотіти.
Що іноді потрібно почекати.
Що іноді потрібно поступитися.
Що іноді потрібно домовитися.
Що іноді дорослий скаже «ні», і це «ні» не означає, що дитину перестали любити.

Ось тут і починається справжня соціалізація. Не тоді, коли дитина навчилася красиво вітатися, а тоді, коли вона поступово починає розуміти: «Я не один у цьому світі». І це може бути дуже непростим відкриттям, особливо якщо вдома дитина звикла, що її бажання мають майже безумовний пріоритет.
Якщо на її плач дорослий одразу поступається, якщо будь-яке «не хочу» змінює плани всієї родини, якщо дорослі постійно намагаються уникнути дитячого невдоволення, то садочок може стати справжнім потрясінням.
Там не все буде відбуватися за її бажанням, і не тому, що вихователь «поганий», а тому, що група — це маленьке суспільство.
Тут є правила.
Є інші люди.
Є спільний простір.
Є черга.
Є домовленості.
Є межі.
Є моменти, коли потрібно почекати.

І поступово дитина має навчитися жити в цьому просторі, не втрачаючи себе.Саме тому я не дуже люблю, коли батьки говорять: «Удома він робить, що хоче, а в садочку нехай його там навчать дисципліни».
Садочок не повинен навчати дитину всьому з нуля, він продовжує те, що вже почалося в сім'ї. Якщо дитина вдома отримує досвід взаємодії, домовленостей, очікування, обмежень і поступового формування самостійності, їй легше.
Якщо ж увесь світ досі крутився навколо неї, садочок може стати дуже болючим зіткненням із реальністю.
І тоді батьки дивуються: «Чому вона така неслухняна? Вдома ж усе нормально!», а можливо, вдома просто зовсім інші умови.

Тут є ще один цікавий момент. Ми часто думаємо, що чим старша дитина, тим легше їй буде адаптуватися до садочка.
Але в реальності все може бути навпаки.
Маленька дитина, яка приходить у ясла або молодшу групу, часто входить у систему тоді, коли вона ще тільки формується.
А дитина, яка приходить у старшу групу пізніше, може опинитися в уже сформованому маленькому світі.
Діти вже знають одне одного.
У них є свої симпатії.
Свої дружні пари.
Свої маленькі конфлікти.
Свої способи домовлятися.
Вони вже знають правила гри.
Вони вже розуміють, хто як поводиться.
І раптом приходить нова дитина, вона не знає цих негласних правил, вона приходить зі своїм характером, своїми звичками, своїм досвідом. І може щиро думати: «Я просто скажу, що хочу, - і все буде так, як я хочу».
А група відповідає: «Ні».
Для дорослого це просто соціальна взаємодія, для дитини — іноді величезне емоційне випробування.

Тому до садочка варто готувати не лише речі. Потрібно поступово готувати психіку дитини до життя серед інших.
І робити це можна задовго до першого дня в садочку. Не потрібно створювати штучні складнощі, достатньо просто не поспішати вирішувати за дитину кожну маленьку проблему.
Нехай вона іноді почекає.
Нехай іноді почує «ні».
Нехай навчиться просити, а не вимагати.
Нехай побачить, що мама теж може сказати: «Зараз я зайнята. Через десять хвилин я пограю з тобою». І це не означає: «Мама мене не любить», це означає: «У мами теж є свої справи. Мої бажання важливі, але вони не є єдиними у світі».

Це дуже доросле знання, але воно починається саме з таких маленьких ситуацій.
Корисно грати з дитиною в прості сюжетні ігри.
Не читати лекції про те, як потрібно поводитися в садочку, а просто програвати ситуації:

«Ти хочеш машинку, а інша дитина вже нею грається. Що можна зробити?»
«Ти хочеш бути першою. Але сьогодні черга іншого».
«Ти засмутилася, тому що тобі сказали “ні”. Що можна зробити?»

У грі дитина може спробувати різні варіанти поведінки, не переживаючи реального конфлікту. І поступово в неї з'являється відчуття: «Я можу впоратися».

А ще дуже важливо не робити з адаптації до садочка боротьбу.
Не потрібно заздалегідь лякати:
«Ось підеш у садочок — там ніхто тебе не жалітиме».
«Там вихователька навчить тебе слухатися».
«Там ніхто не буде бігати за тобою».
Такі слова можуть тільки посилити тривогу.

Краще говорити чесно: «У садочку буде багато дітей. Вам доведеться вчитися бути разом. Іноді тобі буде весело, іноді може бути складно. Ти не завжди зможеш отримати те, що хочеш. Але поруч будуть дорослі, які допоможуть тобі».

Дитині не потрібно обіцяти, що все буде легко, їй потрібно знати: «Якщо буде важко — я не залишуся сам». І, мабуть, найважливіше — не забирати у дитини її особливість лише тому, що вона повинна навчитися бути частиною групи.
Не потрібно «ламати» маленького «царя».
Не потрібно робити його зручним.
Потрібно допомогти йому зрозуміти просту, але надзвичайно важливу річ:
«Ти дуже важливий. Але інші теж важливі».
Ти маєш право хотіти.
А інший має право хотіти іншого.
Ти маєш право сказати «ні».
Інший теж має право сказати тобі «ні».
Ти можеш засмучуватися.
Але не можеш через це забирати чуже.
Ти можеш злитися.
Але потрібно вчитися робити це так, щоб не завдавати болю іншому.

Ось із таких маленьких щоденних уроків і формується соціально зріла людина. І тому, коли ми говоримо про підготовку до садочка, варто думати не тільки про те, чи вміє дитина сама їсти, одягатися і ходити в туалет.

Варто подумати:

Чи може вона трохи почекати?
Чи може пережити відмову?
Чи може попросити?
Чи може прийняти допомогу?
Чи може пограти поруч з іншою дитиною?
Чи розуміє, що іграшка може бути спільною?
Чи може сказати про своє бажання словами?
Чи знає, що дорослий може бути поруч, навіть якщо він не виконує її бажання?

Ось це і є справжня емоційна підготовка до соціального життя.
Бо садочок — це не просто місце, куди дитина приходить на кілька годин, це її перша маленька модель суспільства.
Тут вона вперше дуже гостро відчує, що світ не обертається навколо неї. І наше завдання не в тому, щоб приховати від неї цю правду, а в тому, щоб допомогти їй пережити її без втрати відчуття власної цінності.

«Так, ти не єдиний, але ти все одно важливий.
Так, не все буде по-твоєму, але тебе все одно люблять.
Так, іноді потрібно поступитися, але це не означає, що ти став менш значущим».

Можливо, саме це і є одна з найважливіших речей, яку дитина повинна винести з перших років соціального життя.

Не «я цар, і всі повинні мене слухатися».
І не «я ніхто, бо інші важливіші».

А зовсім інше: «Я — частина світу. Я маю своє місце серед інших людей. І я можу бути собою, навчаючись бути разом з ними».
І якщо ми дамо дитині саме цей досвід, адаптація до садочка стане не просто подоланням чергової вікової труднощі.
Вона стане першим великим кроком до дорослого життя.

Дитячий психолог
- дитячийсадок
- адаптація до садочка
- підготовкадосадочка
- дошкільник
- соціалізація

Автор інфографіки Оксана СкнарСепарація являється невід'ємною частиною нашого життя.
16/08/2026

Автор інфографіки Оксана Скнар
Сепарація являється невід'ємною частиною нашого життя.

Розвиваємо просторове мислення у дошкільників: ігри та вправи для психолога і вихователя«Поклади кубик під коробку».«Пос...
10/08/2026

Розвиваємо просторове мислення у дошкільників: ігри та вправи для психолога і вихователя
«Поклади кубик під коробку».
«Постав машинку праворуч».
«Знайди предмет, який знаходиться за стільцем».

Для дорослого такі завдання здаються дуже простими. Але дитині дошкільного віку потрібно одночасно побачити просторове розташування, зрозуміти словесну інструкцію, утримати її в пам'яті та виконати дію.
Просторове мислення — це не лише знання слів «ліворуч» і «праворуч». Воно допомагає дитині орієнтуватися у власному тілі та просторі, конструювати, малювати, складати пазли, розуміти схеми й надалі успішніше опановувати математику, читання та письмо.
Що таке просторове мислення?
Просторове мислення допомагає дитині:
- визначати положення предметів;
- розуміти відстань між об'єктами;
- орієнтуватися у власному тілі;
- розрізняти напрямки;
- уявляти, як предмет буде виглядати після повороту;
- розуміти схеми та прості карти;
- конструювати за зразком;
- знаходити шлях у просторі.
У дошкільному віці ці навички найкраще формуються через рух, гру та практичну діяльність.
Що важливо розвивати?
Психологу варто поступово працювати з такими поняттями:
На тілі:
- над / під
- праворуч / ліворуч
- попереду / позаду
- навколо
Щодо предметів:
- всередині / зовні
- на / під
- біля / між
- перед / за
У просторі:
- вперед / назад
- праворуч / ліворуч
- повернутися
- далеко / близько.
ВПРАВА 1. «Де іграшка?»
Візьміть одну іграшку та коробку.
Поставте іграшку:
- у коробку;
- на коробку;
- під коробку;
- біля коробки;
- за коробкою.
Запитуйте:

«Де зараз ведмедик?»
Потім міняйте ролі:

«Тепер ти покажи, де поставити ведмедика».
Розвиває:
- просторові уявлення;
- розуміння прийменників;
- мовлення;
- орієнтацію у просторі.
ВПРАВА 2. «Зроби крок»
Дитина стоїть у центрі кімнати.
Давайте прості інструкції:

«Зроби два кроки вперед».

«Один крок назад».

«Повернися праворуч».

«Підійди до стільця».
Поступово об'єднуйте дії:

«Зроби два кроки вперед, поверни ліворуч і підійди до столу».
Не поспішайте збільшувати кількість команд.
ВПРАВА 3. «Повтори мою конструкцію»
Психолог будує просту конструкцію з кубиків.
Наприклад:
- один кубик;
- два кубики зверху;
- один збоку.
Дитина повинна повторити.
Після цього можна попросити:

«А тепер побудуй так само, але за картинкою».
Ускладнення
Покажіть конструкцію на 5–10 секунд, потім накрийте її.
Дитина відтворює побачене.
Це одночасно розвиває просторову пам'ять.
ВПРАВА 4. «Знайди скарб»
Створіть просту карту кімнати.
Наприклад:
стілець → коробка → іграшка.
Скажіть:

«Скарб захований під столом. Як до нього дістатися?»
Дитина повинна пройти маршрут.
Для старших дошкільників можна використовувати схематичні карти.
ВПРАВА 5. «Дорога для машинки»
Створіть на підлозі дорогу з:
- мотузки;
- кубиків;
- стрічки.
Попросіть дитину провести машинку:

«Їдь прямо».

«Поверни праворуч».

«Зупинися біля кубика».
Потім:

«А тепер придумай дорогу сам».
ВПРАВА 6. «Що змінилося?»
Поставте перед дитиною 4–5 предметів.
Наприклад:
- ведмедик
- машинка
- м'яч
- книжка.
Дайте дитині подивитися.
Попросіть заплющити очі та змініть положення одного предмета.

«Що змінилося?»
Наприклад:

«М'яч був біля машинки, а тепер він за книжкою».
Розвиває:
- просторову пам'ять;
- увагу;
- спостережливість.
ВПРАВА 7. «Поверни фігуру»
Використовуйте прості геометричні фігури.
Покажіть:
- трикутник;
- квадрат;
- фігуру неправильної форми.
Запитайте:

«Як буде виглядати ця фігура, якщо її повернути?»
Для молодших дітей краще дозволити фізично повернути фігуру, а не вимагати уявного обертання.
ВПРАВА 8. «Побудуй за словесною інструкцією»
Дайте дитині кілька кубиків.
Скажіть:

«Поклади синій кубик на червоний».

«Постав жовтий поруч із синім».

«Зелений поклади під червоний».
Після виконання:

«Розкажи, де знаходиться кожен кубик».
Це чудово поєднує просторове мислення та мовлення.
ВПРАВА 9. «Дзеркало»
Психолог стоїть навпроти дитини.
Показує рух правою рукою.
Дитина повинна повторити його так, ніби вона — дзеркальне відображення.
Потім:
рука вгору;
рука вниз;
крок убік;
поворот.
Для старших дошкільників можна ускладнювати послідовності.
ВПРАВА 10. «Намалюй за схемою»
Дайте просту інструкцію:

«Намалюй будинок у центрі аркуша».

«Над будинком намалюй сонце».

«Праворуч від будинку — дерево».

«Ліворуч — машина».

«Під будинком — доріжка».
Після завершення запитайте:

«Де знаходиться дерево?»
Так дитина вчиться переносити просторові поняття з реального простору на площину аркуша.
ВПРАВА 11. «Збери картинку»
Розріжте картинку на кілька великих частин.
Дитина повинна скласти її.
Спочатку використовуйте 2–4 частини, потім поступово збільшуйте кількість.
Для старших дошкільників можна використовувати картинки, які потрібно складати без постійного зразка.
Що може робити вихователь щодня?
Розвиток просторового мислення не обов'язково потребує окремого заняття.
Його легко включати у повсякденне життя групи.
Під час прибирання:

«Постав кубики в коробку».
Під час руханки:

«Підніміть руки вгору».

«Покладіть руки за спину».
Під час конструювання:

«Постав маленький кубик на великий».
Під час прогулянки:

«Стань між двома друзями».
Під час малювання:

«Намалюй сонечко над будинком».
Важлива послідовність
Не варто одразу вимагати від дитини розрізнення всіх просторових понять.
Краще рухатися поступово:
1. Власне тіло
↓
2. Предмети поруч
↓
3. Простір кімнати
↓
4. Аркуш паперу
↓
5. Схеми та карти
Такий принцип значно полегшує засвоєння матеріалу.
Типові помилки дорослих
Давати надто складні словесні інструкції.
Одразу вимагати розрізняти «праворуч» і «ліворуч».
Пояснювати лише словами без практичної дії.
Постійно виправляти дитину.
Використовувати навчання лише за столом.
Порівнювати дитину з іншими.
Очікувати однакового темпу розвитку просторових навичок у всіх дітей.
Якщо дитина плутає «праворуч» і «ліворуч»
Це досить поширена ситуація у дошкільному віці.
Не варто постійно говорити:

«Ти знову переплутав!»
Краще використовувати стійкі орієнтири.
Наприклад:
«На цій руці ми носимо браслет».
«Це твоя нога з червоним носочком».
Поступово дитина починає пов'язувати поняття зі своїм тілом.
Як зрозуміти, що навичка розвивається?
Дитина поступово:
- краще орієнтується у приміщенні;
- розуміє просторові прийменники;
- точніше виконує просторові інструкції;
- може описати розташування предметів;
- повторює прості конструкції;
- складає пазли та картинки;
- краще орієнтується на аркуші;
- може пройти простий маршрут за схемою.

Просторове мислення не формується від заучування слів «над», «під», «праворуч», «ліворуч». Дитині потрібно рухатися, будувати, порівнювати, шукати, повертати, складати, малювати та досліджувати простір. Тому найкращий спосіб розвитку просторового мислення у дошкільника — перетворити навчання на гру.

Коли дитина будує вежу, шукає скарб за картою, проводить машинку лабіринтом або ховає іграшку під коробкою — вона не просто грається. Вона вчиться бачити простір, уявляти взаємне розташування предметів і керувати власними діями. Саме з таких простих ігор поступово формується складне просторове мислення.

Дитячий психолог

Типові помилки психолога під час проведення корекційних занять: що знижує ефективність роботи?Корекційне заняття — це не...
07/08/2026

Типові помилки психолога під час проведення корекційних занять: що знижує ефективність роботи?

Корекційне заняття — це не просто набір цікавих вправ чи ігор. Це цілеспрямований процес, який має допомогти дитині подолати певні труднощі, сформувати нові навички та підтримати її розвиток.
Навіть досвідчені психологи іноді допускають помилки, які можуть знизити ефективність роботи. Найчастіше вони пов'язані не з браком знань, а з перевантаженням, поспіхом, недостатнім плануванням або бажанням отримати швидкий результат.
Розглянемо найпоширеніші помилки та способи їх уникнення.
1. Відсутність чіткої мети заняття
Іноді психолог добирає багато цікавих вправ, але вони не об'єднані спільною метою. Наприклад, на одному занятті одночасно розвивають пам'ять, увагу, емоційний інтелект, мовлення, моторику та соціальні навички. У результаті дитина втомлюється, а корекційний ефект зменшується.
Як правильно?
Перед кожним заняттям визначте:
- яку саме навичку формуєте;
- який результат очікуєте;
- як будете оцінювати успіх.
2. Занадто багато завдань
Бажання «дати максимум» часто призводить до перевантаження.
Особливо це стосується дітей з:
РАС;
РДУГ;
ЗПР;
мовленнєвими труднощами;
високою тривожністю.
Рекомендація
Краще виконати 3–5 якісних вправ, ніж десять поспіхом.
3. Неврахування індивідуальних особливостей
Одна й та сама методика не підходить усім дітям.
Важливо враховувати:
- вік;
- рівень розвитку;
- сенсорні особливості;
- темп роботи;
- інтереси;
- емоційний стан.
Корекційна програма має бути гнучкою.
4. Поспіх і завищені очікування
Психолог очікує швидких змін уже після кількох занять.
Насправді формування нової навички потребує часу, регулярності та багаторазового повторення.
Оцінюйте не разові успіхи, а динаміку розвитку.
5. Надмірна допомога дитині
Бажаючи, щоб дитина впоралася, психолог:
підказує відповідь;
виконує частину завдання;
постійно виправляє.
У результаті дитина стає залежною від підтримки дорослого.
Як правильно?
Допомагайте лише настільки, наскільки це необхідно, поступово зменшуючи обсяг підказок.
6. Ігнорування емоційного стану дитини
Якщо дитина:
засмучена;
налякана;
перевтомлена;
збуджена,
їй буде складно виконувати навіть прості завдання.
Іноді варто змінити план заняття та спочатку допомогти дитині заспокоїтися.
7. Відсутність позитивного підкріплення
Корекція — це не пошук помилок.
Якщо дитина постійно чує:
«Неправильно»;
«Подумай ще»;
«Знову помилка».
Мотивація швидко знижується.
Краще говорити:
«Ти дуже старався.»
«У тебе вже виходить краще.»
«Давай спробуємо ще раз разом.»
8. Недостатня співпраця з вихователем
Навички, сформовані лише в кабінеті психолога, можуть не переноситися у повсякденне життя.
Після занять бажано давати вихователю короткі рекомендації:
що закріплювати;
як реагувати;
які вправи повторювати у групі.
9. Відсутність взаємодії з батьками
Без підтримки родини корекційна робота часто просувається повільніше.
Батькам варто пояснювати:
- над чим працює психолог;
- як підтримувати дитину вдома;
- чого не слід робити.
10. Недостатнє спостереження за динамікою
Якщо психолог не веде записи, складно об'єктивно оцінити результати.
Корисно після кожного заняття коротко фіксувати:
емоційний стан;
активність;
труднощі;
успіхи;
наступні кроки.
11. Часта зміна методик
Іноді психолог постійно використовує нові вправи, не закріплюючи вже сформовані навички.
Проте саме повторення допомагає дитині засвоїти новий спосіб дії.
12. Формальний підхід до занять
Коли заняття проводяться лише «за планом», без урахування інтересів і стану дитини, вона швидко втрачає мотивацію.
Ефективна корекційна робота поєднує чітку структуру та гнучкість.
Практичні рекомендації психологу
Після кожного заняття поставте собі кілька запитань:
Чи досягнуто мети?
Що дитині вдалося найкраще?
Що викликало труднощі?
Які вправи були найефективнішими?
Що потрібно змінити наступного разу?
Такий аналіз допомагає постійно вдосконалювати власну практику.

Корекційне заняття — це не перевірка знань і не навчальний урок. Це безпечний простір, у якому дитина отримує новий досвід, вчиться справлятися з труднощами, розвиває сильні сторони та поступово набуває нових навичок.
Найкращі результати досягаються тоді, коли психолог працює у співпраці з вихователями, батьками та іншими фахівцями команди психолого-педагогічного супроводу.

Професійна майстерність практичного психолога полягає не в кількості використаних методик, а в умінні бачити індивідуальні потреби дитини, будувати системну корекційну роботу та своєчасно аналізувати її результати. Уникнення типових помилок, гнучкість, уважне спостереження та співпраця з дорослими, які оточують дитину, значно підвищують ефективність психологічного супроводу й допомагають досягти стійких позитивних змін у розвитку дошкільника.

#психологЗДО #практичнийпсихолог #дошкільнаосвіта #корекційнаробота

Дитячий психолог

Тренувальні вправи для просторового сприйняття. Тренування логіки та мислення.Рекомендую для діток до 6-7 років, та стар...
31/07/2026

Тренувальні вправи для просторового сприйняття. Тренування логіки та мислення.
Рекомендую для діток до 6-7 років, та старше у кого присутня дисграфія.

Картинки з просторів інтернету

Зачем учить ребёнка эмоциональной регуляции?   #нейропсихология  Многие взрослые считают, что эмоциональная регуляция — ...
27/07/2026

Зачем учить ребёнка эмоциональной регуляции?
#нейропсихология
Многие взрослые считают, что эмоциональная регуляция — это умение «не плакать», «не злиться» или «успокоиться по первому требованию». Но с точки зрения психологии и нейробиологии всё совсем иначе.

Эмоциональная регуляция — это способность **замечать свои чувства, понимать их, выдерживать и выбирать способ реагирования, а не действовать под их влиянием**.

Когда ребёнок этого не умеет, мы видим не «плохое поведение», а последствия незрелой системы саморегуляции:
🔸 истерики;
🔸 агрессию;
🔸 плаксивость;
🔸 тревожность;
🔸 отказ выполнять задания;
🔸 импульсивные поступки;
🔸 сложности в общении со сверстниками.

🧠Важно понимать: ребёнок не рождается с этими навыками. Они формируются постепенно, благодаря опыту, отношениям со взрослыми и регулярной практике.

Именно поэтому так важно не говорить:
❌ «Успокойся!»
❌ «Перестань плакать!»
❌ «Не злись!»

А учить ребёнка:
✔️ замечать свои эмоции;
✔️ понимать, насколько они сильные;
✔️ просить о помощи;
✔️ использовать дыхательные, сенсорные и двигательные способы успокоения;
✔️ переживать разочарования;
✔️ ждать;
✔️ справляться с ошибками без ощущения собственной «плохости»;
✔️ замечать ситуации, которые запускают сильные переживания.

Каждый такой навык — это маленький кирпичик в фундаменте будущей стрессоустойчивости.

Когда ребёнок умеет регулировать эмоции, меняется не только его поведение. Ему становится легче учиться, строить отношения, решать конфликты, принимать неудачи и восстанавливаться после стресса.

И, пожалуй, самое главное…

Наша цель — не вырастить ребёнка, который никогда не испытывает сильных эмоций.

💖Наша цель — помочь ему поверить:
«Даже если мне очень страшно, обидно, грустно или я сильно злюсь — я знаю, что со мной происходит. Я могу себе помочь. И рядом есть взрослые, которые помогут мне научиться справляться».**

Именно это чувство внутренней опоры остаётся с человеком на всю жизнь.

Наталия Львова

Оксана Драгомирецька створила чудову інфографіку для наших першачків. Такаж система підтримки працює і для дошкільнят, я...
25/07/2026

Оксана Драгомирецька створила чудову інфографіку для наших першачків. Такаж система підтримки працює і для дошкільнят, які тільки починають відвідувати садочок.

ЧОМУ ДИТИНА НЕ МОЖЕ СИДІТИ СПОКІЙНО: МОЗОК ЧИ ХАРАКТЕР?Коли непосидючість є віковою нормою, а коли варто звернути увагу....
25/07/2026

ЧОМУ ДИТИНА НЕ МОЖЕ СИДІТИ СПОКІЙНО: МОЗОК ЧИ ХАРАКТЕР?

Коли непосидючість є віковою нормою, а коли варто звернути увагу.

«Посидь хоч п'ять хвилин!»
«Він ніби має моторчик!»
«Чому всі діти сидять, а моя постійно крутиться?»

Багато батьків хвилюються, коли дитина не може довго сидіти на одному місці. Часто дорослі пояснюють це «поганим характером», «непослухом» або надмірною розбещеністю.

Але в більшості випадків причина значно глибша. Здатність сидіти спокійно залежить насамперед від зрілості нервової системи та розвитку мозку, а не від характеру дитини.

ЧОМУ ДОШКІЛЬНИКАМ ТАК ВАЖКО СИДІТИ СПОКІЙНО?

У дошкільному віці активно дозрівають лобові частки мозку — саме вони відповідають за:
- самоконтроль;
- концентрацію уваги;
- планування;
- контроль імпульсів;
- здатність стримувати бажання негайно діяти.

До 6–7 років ці структури ще не є повністю зрілими. Саме тому дитині природно:
- багато рухатися;
- змінювати вид діяльності;
- навчатися через гру;
- часто переключати увагу.

Рух для дошкільника — це не завада розвитку, а його необхідна умова.

РУХ ТАКИЙ ВАЖЛИВИЙ?

Під час активного руху покращується:
- кровопостачання мозку;
- формування нових нейронних зв'язків;
- розвиток уваги;
- координація рухів;
- робота вестибулярної системи;
- розвиток саморегуляції.

Саме тому після прогулянки або рухливих ігор багатьом дітям легше виконувати спокійні завдання.

КОЛИ НЕПОСИДЮЧІСТЬ Є НОРМОЮ?

Для більшості дошкільників нормально, якщо дитина:
- швидко змінює вид діяльності;
- не може довго сидіти без руху;
- любить бігати, стрибати, лазити;
- під час розмови крутить щось у руках;
- швидко втомлюється від одноманітних занять.

Особливо це характерно для дітей 3–5 років.

КОЛИ ВАРТО ЗВЕРНУТИ УВАГУ?

Консультація дитячого психолога або інших фахівців може бути корисною, якщо:
- дитина не може зосередитися навіть на дуже цікавій для неї діяльності;
- її рухова активність значно заважає навчанню, спілкуванню або повсякденному життю;
- імпульсивність настільки виражена, що дитина часто наражає себе на небезпеку;
- труднощі спостерігаються постійно вдома, у дитячому садку та в інших ситуаціях;
- непосидючість поєднується із затримкою мовлення, труднощами розвитку або іншими особливостями поведінки.

Лише висока рухова активність сама по собі не означає наявність розладу. Для висновків потрібна комплексна оцінка спеціалістів.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ?

Забезпечуйте достатньо руху. Щодня дитині необхідні:
- катання на велосипеді;
- рухливі ігри;
- лазіння;
- біг;
- прогулянки.
Саме рух допомагає нервовій системі дозрівати.

Чергуйте активність. Після 15–20 хвилин спокійного заняття запропонуйте:
- потягнутися;
- пострибати;
- пройтися;
- виконати кілька простих вправ.
Це допомагає підтримувати увагу.

Навчайте через гру. Дошкільник значно краще навчається, коли може:
- малювати;
- будувати;
- грати ролі;
- виконувати практичні завдання.

Не вимагайте неможливого. Очікувати, що чотирирічна дитина сидітиме нерухомо 40–50 хвилин, — це не відповідає можливостям її мозку.

Дбайте про відпочинок. Недосипання, перевтома та надлишок гаджетів можуть ще більше ускладнювати самоконтроль.

ЧОГО НЕ ВАРТО РОБИТИ?

Постійно говорити: «Сиди спокійно!», «Не крутися!», «Ти спеціально це робиш!»

Порівнювати з іншими дітьми.

Позбавляти дитину руху як покарання.

Вважати, що активність — це ознака поганого виховання.

Непосидючість дошкільника найчастіше є проявом незрілості нервової системи, а не поганого характеру.

Саме через рух дитина розвиває мозок, увагу, координацію, самоконтроль і здатність до навчання.

Завдання дорослих — не боротися з природною потребою рухатися, а створити умови, у яких дитина зможе активно досліджувати світ, поступово вчитися керувати своєю поведінкою та розкривати власний потенціал.

P.S. Усі вікові особливості розвитку є середньостатистичними та слугують орієнтиром. Якщо надмірна рухова активність суттєво впливає на розвиток, навчання чи повсякденне життя дитини, варто звернутися до фахівця для комплексної оцінки. Не варто робити висновки лише на підставі однієї ознаки.

Дитячий психолог

Address

Kawther, Bowling Street
Hurghada

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Ms Maryna Psychologist Hurghada posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Shortcuts

Share