Орден Святого Пантелеймона. Кіровоградська обласна Регіональна Рада

14/08/2026

#ПосвітПамяті

«Ховатися не буду…»

Пам’яті захисника України Анатолія Даценка (для побратимів – «Дацент»)

Є слова, які запам’ятовуються назавжди.

«Ховатися не буду» — так сказав своїй дружині Анатолій Даценко, коли після початку повномасштабного вторгнення настав час зробити власний вибір. Він міг залишатися осторонь. Міг чекати, поки війна закінчиться. Але обрав інше — захищати свою країну.

Анатолій народився 31 серпня 1971 року у місті Зіньків на Полтавщині. Навчався у Кропивницькому, здобув професію монтажника внутрішніх технічних систем і обладнання у професійно-технічному училищі.

Після строкової служби в армії повернувся до мирного життя. Працював на ремонтно-механічному заводі у Кропивницькому, був прохідником на шахті, зварювальником на різних підприємствах області. Людина працьовита, загартована життям, яка звикла не боятися важкої роботи.

Після початку повномасштабного вторгнення Анатолій, перебуваючи за кордоном, прийняв рішення повернутися в Україну. 20 січня 2024 року був призваний на військову службу із закладу охорони здоров’я міста Кропивницького, де працював охоронцем, та став до лав Збройних Сил України.

Спочатку понад пів року «Дацент» воював у складі Миколаївської механізованої бригади. Згодом йому запропонували посаду кулеметника. Він служив заступником командира бойової машини — навідником-оператором першого механізованого відділення.

Це була вже не просто військова служба. Це була щоденна відповідальність за побратимів, за свою позицію, за Україну.

Анатолій загинув 21 серпня 2024 року під час бою, виконуючи свій військовий обов’язок.

До свого 53-го дня народження він не дожив лише 10 днів.

Ще десять днів — і була б дата, яку можна було б відзначити у колі рідних. Ще один день народження. Ще один сімейний вечір. Ще один привід обійняти найдорожчих.

Але війна забрала це майбутнє.

Анатолія Даценка поховали на Алеї Слави у Кропивницькому, поруч з іншими Героями, які віддали найдорожче заради України.

Сьогодні наш обов’язок — не дозволити, щоб його ім’я стало лише рядком у списку загиблих.

Вічна шана Захиснику України!

✍🏻 Про проєкт «Посвіт пам’яті»
Орден Святого Пантелеймона за підтримки Міністерство охорони здоров'я України, спільно з Національна наукова медична бібліотека України / NSMLU, реалізує проєкт «Посвіт пам’яті». Ми збираємо історії загиблих медиків, щоб кожен подвиг був закарбований в історії.

📩 Якщо вам відома інформація про полеглих медичних працівників, просимо надсилати дані на пошту: [email protected].
(У темі листа: «Посвіт пам’яті», вкажіть ваш регіон та прізвище)

#ОрденСвятогоПантелеймона #ГероїМедики #НадіяОперчук

07/08/2026

#ПосвітПамяті

Йому назавжди залишиться 20…

Є життя, які вимірюються не кількістю прожитих років, а силою вчинків. Саме таким було життя Миколи Кривинського.

Микола народився 1 березня 2004 року в селі Мала Вільшанка у великій дружній родині, де зростав разом із п'ятьма братами та двома сестрами. З дитинства він знав ціну праці, взаємної підтримки та родинного тепла. Навчався у Маловільшанській школі, а повну загальну середню освіту здобув у Добрівській загальноосвітній школі. Згодом опанував професію кухаря у Піщанобрідському професійному аграрному ліцеї.

Та доля підготувала для нього інший шлях.

Коли Україна виборювала своє право на свободу, зовсім юний хлопець прийняв рішення, яке під силу не кожному дорослому. Він добровільно став до лав Збройних Сил України.

31 травня 2023 року Миколу було призвано на військову службу за контрактом. Він став бойовим медиком механізованої роти військової частини А0998. Це особлива місія — рятувати життя побратимів під обстрілами, ризикуючи власним щомиті. Він був тим, хто приходив на допомогу тоді, коли кожна секунда могла стати останньою.

18 листопада 2024 року поблизу Оріхово-Василівки на Донеччині ворог атакував українські позиції, скидаючи боєприпаси з безпілотника. Під час виконання бойового завдання бойовий медик, молодший сержант Микола Кривинський загинув.

Йому було лише двадцять…

Кажуть, що справжню людину найкраще характеризують не слова, а пам'ять тих, хто її знав. Друзі, побратими й односельці згадують Миколу як надзвичайно доброго, світлого, відкритого та щирого хлопця. Він ніколи не залишався осторонь чужої біди, завжди знаходив слова підтримки та був готовий допомогти кожному.

Його життя лише починалося. Він міг створити сім'ю, виховувати дітей, працювати за фахом, будувати плани, мріяти… Але він свідомо обрав захищати інших. Обрав Україну.

Сьогодні ми живемо завдяки таким хлопцям, як Микола. Їхня молодість стала щитом для нашого сьогодення. Їхні нездійснені мрії стали ціною нашого права жити, працювати, любити й будувати майбутнє.

Пам'ять про Миколу Кривинського житиме не лише у світлинах чи меморіальних дошках. Вона житиме у вдячності кожного, хто розуміє справжню ціну свободи.

Вічна шана і світла пам'ять Герою.

✍🏻 Про проєкт «Посвіт пам’яті»
Орден Святого Пантелеймона за підтримки Міністерство охорони здоров'я України, спільно з Національна наукова медична бібліотека України / NSMLU, реалізує проєкт «Посвіт пам’яті». Ми збираємо історії загиблих медиків, щоб кожен подвиг був закарбований в історії.

📩 Якщо вам відома інформація про полеглих медичних працівників, просимо надсилати дані на пошту: [email protected].
(У темі листа: «Посвіт пам’яті», вкажіть ваш регіон та прізвище)

#ОрденСвятогоПантелеймона #ГероїМедики #НадіяОперчук

06/08/2026

Shared album · Tap to view!

31/07/2026

#ПосвітПамяті

Світла пам'ять Герою – Олегу Заніздрі

22 травня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Соловйове Покровського району Донецької області, загинув наш земляк, працівник системи екстреної медичної допомоги, солдат Олег Олександрович Заніздра.

Олег Заніздра народився 7 лютого 1971 року в селі Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області. Навчався у Рівнянській загальноосвітній школі № 2. Після закінчення Новоукраїнського ДОСААФ здобув професію водія. Трудовий шлях розпочав водієм у колгоспі імені Ватутіна. Після проходження строкової військової служби продовжив працювати водієм у Рівнянській дільничній лікарні, а згодом — водієм санітарного автомобіля Рівнянської станції КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області КОР». Колеги знали його як відповідального, сумлінного, доброзичливого та надійного працівника, який завжди був готовий прийти на допомогу.

7 липня 2023 року Олег Олександрович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Захищаючи рідну землю, він проходив службу на посаді механіка-водія взводу у званні солдата. Мужньо виконував бойові завдання із забезпечення національної безпеки й оборони України, залишаючись вірним військовій присязі та своєму обов'язку.

22 травня 2024 року життя Героя обірвалося поблизу населеного пункту Соловйове Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання. 29 травня 2024 року його провели в останню путь у рідному селі Рівне.

Світлий спомин про Олега Заніздру назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, побратимів, колег та всіх, хто мав честь його знати. Він був людиною честі, праці й великої відданості своїй справі, а в найтяжчий для держави час без вагань став на її захист.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Захисника. Схиляємо голови у глибокій скорботі та вдячності за його подвиг.

🕯️ Вічна пам'ять і слава Герою! Герої не вмирають!

✍🏻 Про проєкт «Посвіт пам’яті»
Орден Святого Пантелеймона за підтримки Міністерство охорони здоров'я України, спільно з Національна наукова медична бібліотека України / NSMLU, реалізує проєкт «Посвіт пам’яті». Ми збираємо історії загиблих медиків, щоб кожен подвиг був закарбований в історії.

📩 Якщо вам відома інформація про полеглих медичних працівників, просимо надсилати дані на пошту: [email protected].
(У темі листа: «Посвіт пам’яті», вкажіть ваш регіон та прізвище)

#ОрденСвятогоПантелеймона #ГероїМедики #НадіяОперчук

30/07/2026

27/07/2026

24/07/2026

#ПосвітПамяті

🕯️ Світла пам’ять Герою — Сергію Валерійовичу Голікову

23 листопада 2023 року перестало битися серце захисника України, молодшого медичного брата Центру екстреної медичної допомоги та командира машини штурмового відділення Сергія Голікова.

Сергій народився у Кропивницькому. Здобув повну вищу освіту в Харківському національному університеті внутрішніх справ, закінчивши юридичний факультет. Працював дільничним офіцером, а згодом обрав шлях служіння людям у медицині — став молодшим медичним братом КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області».

Колеги згадують його як спокійну, врівноважену, добру та надзвичайно відповідальну людину, на яку завжди можна було покластися. Він умів підтримати словом, допомогти ділом і ніколи не залишався осторонь чужого болю.

У 2019 році Сергій добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Захищав державу на сході під час ООС, а з перших днів повномасштабної війни продовжив боротьбу за свободу України на найгарячіших ділянках фронту. Служив командиром машини штурмового відділення у званні солдата.

Його медичний досвід неодноразово ставав у пригоді побратимам. Сергій ділився знаннями, навчав, підтримував і рятував життя навіть у найважчих умовах війни. Для своїх товаришів він був не лише командиром, а й надійним другом і справжнім братом.

Під час виконання бойового завдання поблизу Андріївки на Донеччині Сергій отримав важке поранення. Лікарі боролися за його життя, було проведено кілька операцій, але 23 листопада 2023 року він відійшов у вічність.

Йому було лише 34 роки...

Поховали Сергія у Кропивницькому на Алеї Слави Далекосхідного кладовища — на рідній землі, яку він захищав до останнього подиху.

Він був людиною честі, обов’язку та великого серця. Спокійний і витриманий, добрий і надійний, відповідальний і мужній — саме таким його пам’ятатимуть усі, хто знав Сергія.

Світла пам’ять Герою.

Низький уклін за жертовність і відданість Україні.

Вічна слава Захиснику.

✍🏻 Про проєкт «Посвіт пам’яті»
Орден Святого Пантелеймона за підтримки Міністерство охорони здоров'я України, спільно з Національна наукова медична бібліотека України / NSMLU, реалізує проєкт «Посвіт пам’яті». Ми збираємо історії загиблих медиків, щоб кожен подвиг був закарбований в історії.

📩 Якщо вам відома інформація про полеглих медичних працівників, просимо надсилати дані на пошту: [email protected].
(У темі листа: «Посвіт пам’яті», вкажіть ваш регіон та прізвище)

#ОрденСвятогоПантелеймона #ГероїМедики #НадіяОперчук