17/01/2023
Казочка про свою правоту.
Жили-були українці, славетні, відважні, сміливі, але в кожного в хаті жила своя правота, а іноді і не одна. Скільки людей, стільки і своєї правоти. І ця правота постійно заважала, то гавкала, то кричала, за неї постійно було соромно, але так повелося у українців з давніх-давен, що своя правота має бути. Її постійно підгодовували, бо боялися, а що ж буде, якщо пропаде своя правота, це ж страшно. А раптом вона пропаде і самі люди також пропадуть? А раптом треба буде вчитися жити без неї.
І ніхто навіть не задумувався в Україні, що якщо своєї правоти позбутися, то можна і гроші зекономити, бо її прокормити – це ще та справа. Вона постійно голодна, жере як не в себе і постійно накликає на хату кожного українця різні біди і нещастя.
От приїхали гості з Голандії, зайшли в хату, побачили її, налякались і втікли. Думають, краще ми навіть заходити не будемо в таку хату, бо там постійно сидить оця своя правота і лякає всіх. І так було завжди.
Своя правота постійно розпалювала в хаті суперечки, в родині, між рідними, між сусідами. Вона постійно заважала і робила в хаті срач. Всі це знають, але вона вже стала така рідна, що її ніхто не може вигнати, бо ж як без неї жити вже ніхто не знає.
Гнати її в шию на московію, чи ще кудись за тридев’ять земель треба, бо той хто правий – нещасливий, а щасливий той, хто має віру, а віра об’єднує, а ця своя правота постійно роз’єднує. Наші вороги знають про цю жахливу тварюку в хатах у українців і постійно її підгодовують, кидають їй кістки, а вона їх починає по хатах українців розкидати.
Отака казочка. Хто зрозумів мораль – молодець. Той будуватиме Нову Україну без своєї правоти, а в демократії, де є не тільки свої права, а ще й відповідальність за кожне сказане слово і зроблене діло.
