03/06/2026
🧳 Коли я приїхала до Польщі, у мене не було часу думати про свої почуття.
Потрібно було знайти житло, оформити документи, розібратися з новими правилами життя, знайти роботу, допомогти дитині адаптуватися.
Кожен день приносив нові завдання, і на них ішли всі сили.
Мені здавалося, що найважче саме зараз, що потрібно просто витримати цей період, а далі стане легше.
І справді стало. З'явився звичний маршрут, знайомі люди. З'явилися місця, де мене впізнають і життя перестало бути суцільною невизначеністю.
Але тоді я вперше відчула, наскільки втомилася.
Мене почав наздоганяти сум за домом і за людьми, яких більше не можна просто запросити на каву. Я почала сумувати за життям, яке колись здавалося таким звичайним, що навіть не помічала його цінності.
Найдивнішим було те, що зовні все стало краще, але всередині з'явилися почуття, для яких раніше просто не було місця.
Саме в той період я вперше звернулася до психолога. Не тому, що була в кризі, а просто зрозуміла, що мені потрібен простір, де можна чесно подивитися на все, через що довелося пройти.
Лише з часом я зрозуміла, що найсильніші емоції іноді приходять не під час кризи, а тоді, коли життя починає налагоджуватися.
Марія (ім'я змінено)
_____
When I arrived in Poland, I was focused on surviving and adapting to a new reality. Finding a place to live, dealing with paperwork, finding work, and helping my child adjust took all my energy.
As life slowly became more stable, I expected to feel relief. Instead, I realized how exhausted I really was and how much I missed home, familiar people, and the life I once took for granted.
That was also when I first reached out to a counsellor. Not because I was in crisis, but because I needed space to process everything I had been carrying inside.
Only later did I understand that the strongest emotions do not always come during a crisis. Sometimes they arrive when life finally begins to settle down.
Maria (name changed)
