25/04/2026
Жир у нашому тілі — це не «пасивний баласт», а повноцінний ендокринний орган, який виробляє гормони і сигнальні молекули.
Проблема починається не в момент появи «зайвих кілограмів», а тоді, коли жирові клітини перевантажуються. Вони збільшуються в розмірі, гірше кровопостачаються і переходять у стан так званого метаболічного стресу.
У відповідь вони починають виділяти більше прозапальних речовин. Формується хронічне, малопомітне запалення, яке не відчувається як біль чи температура, але поступово змінює роботу всього організму.
Саме в цей момент жир перестає бути «депо енергії» і стає активним учасником патологічних процесів.
Вісцеральний жир — той, що оточує внутрішні органи. Він метаболічно активніший, ніж підшкірний, і його вплив значно агресивніший. Речовини, які він виділяє, потрапляють безпосередньо в печінку через портальну систему. Це призводить до накопичення жиру в печінці, порушення обміну глюкози і ліпідів, а також посилює інсулінорезистентність. Крім того, хронічне запалення пошкоджує судини, знижує їх еластичність і створює умови для розвитку атеросклеротичних змін.
З часом формується замкнене коло: чим більше жирової тканини — тим сильніше запалення і гормональні порушення, і тим легше організму накопичувати ще більше жиру.
Ризики починають зростати вже при індексі маси тіла понад 25 кг/м². Але найбільш виражені метаболічні порушення характерні для ІМТ ≥30 кг/м², що відповідає ожирінню. Водночас важливо розуміти: навіть при нормальному ІМТ можливий надлишок саме вісцерального жиру, і тоді метаболічні ризики також підвищуються.
