28/04/2025
"Його тіло виявили 22 травня в Херсоні. Знайшли у річковому порту. У нього були зв’язані ноги, проломлений череп і гирю підв’язали до ніг. Вони його вбили...
Віталік - підполковник у відставці. Раніше він був начальником факультету поліцейських у нас у Херсоні. Але останнім часом він працював у Держкомрезерві – у Києві.
І коли почалося бомбардування, наш дім трусився. Почалися вибухи потужні. І я йому зателефонувала, кажу: «Віталік, почалася війна, я не знаю, що робити». І він усе покинув і приїхав до Херсона.
Він приїхав 25 лютого і одразу ж побіг на Антонівський міст. На мосту він побачив тіла. Там були наші хлопці. Сфотографував, мені надіслав фотографії, це просто жах. У Віталіка в машині було простирадло – він накрив нашого танкіста. Він казав: «Це ж ненормально, що не захищається Антонівський міст».
І почав дзвонити керівнику області, та кому він тільки не телефонував, говорив: «Треба один проліт підірвати – і вони сюди не підійдуть, не буде вторгнення. Потрібно підірвати проліт». Йому сказали: «Забирай сім'ю і їдь». Він вирішив тоді поїхати до керівництва в обладміністрацію. Там нікого, окрім сторожів, уже тоді не було.
Зрештою, він разом із товаришем Денисом Мироновим записався до ТрО, створивши підрозділ із 59-ти чоловік. Жодного прізвища своїх підлеглих згодом під тортурами Віталій не видасть…
Коли росіяни зайшли в Херсон, разом із Денисом вони взяли машину, написали на ній «Хліб» і їздили містом, збирали ту зброю, яку при наступі люди лишили. Говорив: «Ця зброя знадобиться під час наступу наших». Першого березня вони привезли першу партію до будинку моєї матері.
А вже 27 березня близько першої дня до нас у двір під'їхали три машини з літерою «Z». У мене серце впало. І далі я наче на все збоку дивилася. Він зателефонував мені і сказав: «Альона, відкрий, будь ласка, вони заберуть зброю». І коли я вже відчинила, тоді я його побачила. Обличчя було чорного кольору – усе в смужку від прикладу. Брова була настільки розсічена, що кров заливала очі. Усі білки очей були червоні.
Я почала говорити: «Ви розумієте, що ви за це все відповісте? Ви – окупанти, ви залізли в чужу країну, ви побили людину, за що?» І там один, який був зі скляними очима, його Андрій звуть, такий ФСБшник, каже: «Зараз як двину – зуби складеш». І я замовкла.
У нас забрали всі комп'ютери та телефони, які були у домі. Вони зайшли до підвалу та забирали зброю. Там ще був сейф мого батька покійного, де лежали рушниці американського виробництва. Вони татові рушниці теж забрали. Забрали все золото у мами, усі долари. Це я вже потім дізналася. Чоловік спустився до підвалу, щоб показати, де зброя, вони його й там почали бити – хата ходуном ходила. І потім із підвалу він вийшов ще гіршим. Я так думаю, що вони розбили йому лицьову кістку. Тому що потім він просто сидів і стогнав.
Того дня я бачила чоловіка востаннє...
Потім нас посадили в машину й відвезли до будівлі поліції.
Я сиділа в одній кімнаті, сина відвели до іншої, а Віталік був у кімнаті через стіну. І я чула, як його допитували...
Нас із сином відпустили лише тому... я там кричала, що «ви його вбили і вбиваєте всіх» – нас тільки тому випустили. Вони були всі під наркотою, у них зіниці були на все око. Вони не чули силу удару. Я взагалі не знаю, що там за люди, і що це таке було. Це було пекло. Це було пекло!..
Я пригадую момент, коли взяли Віталіка паспорт, а в нього там написано «Село Яблунівка, Стрийський район, Львівська область». Вони як побачили місце народження – їх взагалі заклинило: «Бандеру зловили!». Він просто там народився, а жив усе життя на Херсонщині.
Мабуть, коли вони взяли мобільний і комп'ютер… там були такі речі, що їм не сподобалися. Віталій із Денисом передавали дані Збройним силам України. Тож за це їх і вбили.
Мій чоловік - герой. Але мені від цього не легше..."
(с) Альона Лапчук
ВІТАЛІЙ ЛАПЧУК, підполковник поліції, боєць Херсонського ТрО.
Закатований і вбитий окупантами 27-29 березня 2022 року.
Пам'ятаємо💔
