06/03/2026
...Один зелений паросток..він пробився крізь землю нагадував про життя..
.Вона лежала як завжди у ліжку та дивилась скрізь вікно.. Зранку не взяли аналізи, вени чомусь вперто відмовились давати свою кров.. тиск нормальний, а вони не хотіли..
."Болі, замучили вже ті болі, сил більше немає.. я не хочу далі йти..- тіло здавалось і шепотіло, що більше вже не може..
.А зелений паросток було видно скрізь решітку ящика, коли болі не були такими критичними, вона ще справлялась, посіяла насіння та планувала восени їсти цей перець..
.Він символізував силу, непереборну силу та бажання жити.. А біля неї вже нікого не було.. ніхто не дзвонив та давно не цікавився її самопочуттям (невідомо, чи вже змучились її питати, допомагати чи 'списали' просто; а можливо, у кожного свої проблеми..).. Але факт залишався фактом - окрім неї самої, ніхто не встане та допоможе..
.Вона вже не хотіла ані їсти, ані думати, ані страждати.. Сонечко світило у вікно, весна мала б тішити, але вона розуміла, що залишилось недовго..
.От тільки паросток не давав спокою.. В ньому вона бачила нестримну жагу до життя.. Зелений колір нагадував, що скоро весна забуяє своєю красою, прокинеться все живе і квіти.. вона так любила квіти..
.І дивлячись на нього, вона зрозуміла, що боротиметься далі..
ПАРОСТОК.. Він пробудив до ЖИТТЯ..
